„Угори: Оповідання“ Зигмунда Моріча – це збірка оповідань, написаних на початку XX століття. У цих творах відображається суть сільського життя Угорщини, а також повсякденні переживання та труднощі різних персонажів – від мандрівного студента, який збирає народні казки, до членів місцевої громади. Оповідання Моріча торкаються тем соціальних класів, сільських традицій та складностей людських стосунків. У вступному оповіданні збірки розповідається про мандрівного студента, який шукає притулок у невеликому, негостинному селі. Під час своїх пошуків він зустрічає різних людей – підозрілого власника житла та обережну, але зрештою гостинну пару. Протягом вечора він дізнається про їхнє життя та традиції, зокрема про культуру розповідання казок, яку прагне задокументувати. Завдяки цим зустрічам Моріч створює живописний образ сільського угорського суспільства, відображаючи теплоту, гостинність та приховані напруження, що існують у близьких спільнотах.