„Усі твори 18: З могилевого дому“ Федора Достоєвського – це напівавтобіографічний роман, написаний у середині XIX століття. Він зображує життя в сибірській тюремній колонії очима Олександра Петровича Горянчикова, дворянина, засудженого за вбивство дружини, поєднуючи реалістичне спостереження з глибоким психологічним аналізом. Основна увага приділяється щоденним рутинам, покаранням, внутрішньотюремній економіці, а також дивному поєднанню жорстокості та людських почуттів серед ув’язнених. Розпочаток твору включає роздуми редактора про майбутнє Сибіру та коротке передмовлення, яке пояснює обставини вигнання автора; подальший сюжет розгортається через оповідача, який зустрічає усамітненого Горянчикова в провінційному містечку; після смерті Горянчикова оповідач знаходить та представляє його тюремні записи. У цих записах описується структура колонії – частоколи, казарми, перевірки, охорона, а також розподіл ув’язнених на групи з відмінною одяговою системою та обрізаними головами. Горянчиков фіксує соціальний кодекс ув’язнених – гордість, чутливість, інтриги та відсутність справжнього каяття; прикладами цього є безстрашний ув’язнений, який спокійно приймає покарання, а також батько-вбивця, який легковажно розмовляє про свій злочин. Автор стверджує, що найгіршими муками є примусове спільне життя та безглузда поневолені робота; виживання ув’язнених забезпечується приватним ремеслом, таємним торгівлею та маленькими пожертвами з боку місцевих жителів. Ранні сцени описують зимові рутини, грубу їжу, задушливі умови в казармах та гостру, дружню атмосферу повсякденного життя ув’язнених.