„Білі ночі та інші оповідання“ Федора Достоєвського – це збірка оповідань, написаних у середині XIX століття. Головна оповідання збірки, „Білі ночі“, розповідає про безіменного розповідача, який веде самотнє життя у Санкт-Петербурзі та несподівано знаходить зв’язок із таємничою молодою жінкою на ім’я Настенка. Ця збірка досліджує теми самотності, туги та складнощів людських стосунків крізь призму глибокого психологічного аналізу Достоєвського. На початку „Білих ночей“ розповідач описує свої відчуття порожнечі під час блукання Санкт-Петербурзом, роздумуючи про свою глибоку самотність у місті, яке порожніє на літо. Він зустрічає Настенку, яка плаче біля каналу, і в їхньому спілкуванні починає формуватися делікатний зв’язок. Розповідач, сповнений сором’язливості, надає їй відчуття безпеки під час небажаних домагань п’яного джентльмена. Їхня розмова розкриває багато про їхню тугу до спільності та внутрішні переживання, створюючи основу для пристрасних, але складних стосунків, характерних для творчості Достоєвського – де невисловлені емоції та мрії переплітаються з реальністю. Упродовж ночі захоплення розповідача Настенко посилюється, але здається, що її серце вже належить комусь іншому, що створює гостру напругу – типову для захоплюючих розповідей Достоєвського.