„Сібілла: або Відродження пророцтв“ – це спекулятивний есей, написаний на початку XX століття. У ньому стверджується, що „пророцтва“ можна відродити у вигляді дисциплінованого наукового прогнозування, адже сучасна наука та психологія все більше здатні передбачати майбутнє суспільства, промисловості, освіти, політики та навіть людської природи, а також свідомо формувати його розвиток. Автор розглядає сучасні „пророчі“ ідеї, порівнює футуризм, зосереджений на технологіях, з прогнозами, ґрунтованими на біологічних законах, а потім описує майбутню революцію – наукове керування розумом та поведінкою людини. Наводячи приклади з індустріальної психології, він демонструє, як стимули, навколишнє середовище та соціальні фактори можуть направляти роботу, політику та громадську думку; прогнозує, що пропаганда перетвориться на точне мистецтво, гумор – на політичну зброю, а війни будуть ведені переважно психологічними засобами. Він передбачає, що освіта буде організована відповідно до природних ритмів та протягом усього життя; школи та клініки будуть тісно пов’язані між собою, а університети зазнають впливу масових засобів масової інформації. Автор також розглядає можливості евгеніки та селекції, припускає про зміни в органах чуття, пам’яті та спеціалізованих мовах, а також простежує моральні тенденції до зменшення жорстокості та розвитку більш обдуманих, холодних емоцій. На його думку, суспільство розділиться на невелику, перевірену технократичну еліту та задоволену більшість; спорт поступово зникне, а робота та розваги будуть об’єднані під впливом наукового планування. На завершення автор ставить питання: чи приносить таке контроль щастя чи добродетель, зазначаючи, що бажання розширюються разом із досягненнями, але задоволення завжди залишається недосяжним.