Книга Еноха – це давній єврейський апокаліптичний релігійний текст, якому традиційно приписують авторство патріарха Еноха, батька Метушелеї та прапрадіда Ноя. Книга містить унікальну інформацію про походження демонів та негілімів, причини падіння деяких ангелів з небес, обґрунтування моральної необхідності потопу, описаного в Книзі Буття, а також пророчі передбачення щодо тисячолітнього правління Месії. Традиційно Еноху приписують ще три книги: 2-гу та 3-ю Книги Еноха; проте 1-ту Книгу Еноха більшість єврейських та християнських груп не вважає канонічним текстом. Однак ефіопська єврейська спільнота „Бета Ізраїль“, а також Ефіопська православна церква та Еритрейська православна церква включають її до біблійного канону. Найстарші частини 1-ї Книги Еноха датуються приблизно 300–200 роками до н.е.; остання її частина, яка містить притчі, – приблизно 100 роком до н.е. Вважається, що Книга Еноха спочатку була написана арамейською чи івритською мовами – першими мовами, які використовувалися для єврейських текстів. Ефраїм Іцхак припускає, що Книга Еноха, подібно до Книги Даниїла, була написана частково арамейською та частково івритською мовами; проте жодна івритська версія цього тексту не збереглась до наших днів. Копії старших частин 1-ї Книги Еноха збереглися арамейською мовою серед Рукописів, знайдених в печерах Кумрану біля Мертвого моря. Автори Нового Завіту також були знайомі з деяким змістом цієї книги; короткий уривок з неї цитується в Посланні Юди, де автор називається „Енохом, сьомим по рахунку від Адама“ (1 Енох 60:8). Повна версія Книги Еноха збереглася лише у ге’езькому перекладі. (Цей огляд базується на інформації Вікіпедії.)