„Чотыре короткі оповідання“ Еміля Золя – збірка літературних творів, написаних у кінці XIX століття. У цій збірці демонструється гостра майстерність Золя у розповіданні історій та проникливе спостереження за людською природою; часто розглядаються такі теми, як суспільство, мораль та життєві умови людини. У оповіданнях з’являються яскраві персонажі; перша з них – „Нана“ – розповідає історію молодої жінки, присутність якої в театрі демонструє розкішний публічний образ та проблеми її особистого життя. На початку „Наны“ створюється яскравий портрет паризького театру напередодні довгоочікуваного виступу; під час очікування знайомимося з різними персонажами, у тому числі з Ектором де ла Фалуазом та його супутником Фошері, які обговорюють загадкову особу Наны. Атмосфера наповнена захопленням та цікавістю; це відображає одержимість міста славою та привабливістю. Повість створює атмосферу напруги, адже очікування щодо дебюту Наны ростуть; це натякає на її складну особистість та вплив, який вона матиме на тих, хто її оточує. Такий початок запрошує читача глибше зануритися у складні соціальні взаємодії та особисті історії, які розгортаються у цих оповіданнях.