„Мухаммед – пророк ісламу“ Герберта Е. Е. Хейза – гісторічна праця, написана на початку XX століття, а саме у 1910-х роках. У цій праці детально аналізується життя Мухаммеда, засновника ісламу; розглядаються його характер, вчення та соціальні умови той епохи. Автор прагне дати уявлення про наслідки дій і ідеології Мухаммеда, а також про те, як вони вплинули на розвиток ісламського суспільства. Книга розповідає про ранній період життя Мухаммеда, його „поклик“ до пророчества та подальше створення ісламської спільноты в Медині. Також детально аналізується бурхлива політична ситуація Аравії того часу; розглядається, як Мухаммед перейшов від ролі торговця до ролі релігійного та політичного лідера. Розповідаючи про ключові події – битвы, договоры тощо – Хейз ілюструє амбіції та стратегії Мухаммеда, включаючи суперечливі обґрунтування, які він наводив для ведення воєн і полігамії. Автор також критично аналізує деякі аспекти вчень Мухаммеда та релігійних доктрин, що з них виплинули, розглядаючи їхній вплив на статус жінок та ставлення до немусульман у ісламському суспільстві; в кінцевому підсумку ставить під сумнів етичну основу його тверджень про божественне отримання інформації.