„Мухаммед, пророк ісламу“ Герберта Е. Е. Хейеса – це історичний твір, написаний на початку XX століття, а саме у 1910-х роках. У цьому есе розглядається життя Мухаммеда, засновника ісламу, його характер, вчення та соціальні умови того часу. Автор прагне дати уявлення про наслідки дій та ідеології Мухаммеда, аналізуючи їх вплив на розвиток ісламського суспільства. Книга детально розповідає про раннє життя Мухаммеда, його „поклик“ до пророцтва та подальше формування ісламської спільноти в Медині. Також описується бурхлива політична ситуація в Аравії того періоду, пояснюється, як Мухаммед перейшов з ролі торговця на роль релігійного та політичного лідера. Розповідаючи про ключові події – битви, договори тощо – Хейес ілюструє амбіції та стратегії Мухаммеда, включаючи суперечливі обґрунтування, які він наводив для ведення воєн та практики полігамії. Автор також критично оцінює деякі аспекти вчень Мухаммеда та релігійних доктрин, що з них випливали, аналізуючи їхній вплив на статус жінок та ставлення до немусульман у ісламському суспільстві, нарешті поставляючи під сумнів етичну основу його претензій на божественне одкровення.