„Сім міфів мохаве“ А. Л. Кробера – це антропологічний трактат, написаний у середині XX століття. Цей твір присвятований міфологічним оповіданням індіанців племені мохаве, що дає уявлення про їхні культурні вірування, усні традиції та техніки розповіді історій. Цей збірник є джерелом мохаве-оповідань, які багато в чому переплетені з музичними формами; вони дають уявлення про історичне та космологічне розуміння цією спільнотою свого світу. На початку „Семи міфів мохаве“ Кробер пояснює культурне значення цих оповідань у суспільстві мохаве; він підкреслює, що ці історії не є просто переказами, а виконують ритуальну та освітню функцію, а також зазначає, наскільки багато з цих оповідань глибоко пов’язані зі сновидіннями та реальним досвідом їхніх розповідачів. Особлива увага приділяється оповіданню „Кане“ – епічній історії про двох братів, Пукехане та Шітшуваре, та їхні пригоди на шляху подолання особистих випробувань та сімейних конфліктів, обумовлених їхніми культурними віруваннями. Текст також розглядає складнощі усної традиції мохаве, демонструючи, як стилістичні елементи цих оповідань сприяють їхній ролі як культурних артефактів.