„Затемнення Росії“ Еміля Жозефа Діллона – це історичний та політичний аналіз, написаний на початку XX століття. У праці розглядається хижацька структура Царства, складність національного характеру Росії, а також політичні помилки російських лідерів та Антанти, які призвели до революції 1917 року та колапсу імперії. Використовуючи власний досвід та дані про таких осіб, як граф Вітте, автор критикує бюрократію, ліберальні партії та інтелігенцію, а також розбирається з тим, як етнічне різноманіття та неефективні інституції підривали національну спільноту. У вступі до дослідження Росія описується як „країна ілюзій“, а автор стверджує, що західні та російські державники фатально неправильно зрозуміли природу Царства, несумісну з сучасною Європою. На прикладах подій, пов’язаних із Вітте та кризою 1905–1906 років, Діллон демонструє непостійність еліти та помилки лібералів – обіцянки щодо земельних реформ, апеляції до населення Виборга та розпуск Думи – які згодом сприяли перемозі більшовиків та так званій „демократизації паразитизму“. Також автор аналізує „російський розум“ як поєднання возвищеного ідеалізму та раптової жорстокості, слабкого політичного глузду та мінливості, обумовленої етнічним змішуванням, підкоренням татар та кочовим способом життя. Розглядаючи азійську модель державного устрою Росії – від часів опричнини Івана IV до прусського стилю бюрократії Петра I та значної ролі Німеччини у формуванні цієї моделі – автор стверджує, що звільнення селян, політизована інтелігенція та універсальна військова служба послабили зв’язки між різними народами, що зробило можливим спалах народного невдоволення; при цьому поступова програма Вітте щодо освіти, правових реформ та примирення залишилась без підтримки.