„П’ятнадцять років з вигнаними“ пані Флоренс Робертс – це автобіографічний твір, написаний на початку XX століття. У книзі описуються досвіди авторки у роботі з порятунку людей, які потрапили в життя пороку, особливо в міських умовах. Крізь призму власних переживань та сповненого співчуття прагнень авторка розкриває проблеми соціально незахищених груп населення, а також важливість любові, прощення та спасіння. На початку книги авторка розповідає про своє усвідомлення жорстоких реалій навколишнього світу – цей процес був започаткований трагічною історією з молодою дівчиною на ім’я Роза. Будучи приголомшена несправедливістю та стражданнями багатьох людей, Робертс розповідає про своє покликання допомагати тим, хто опинився в полоні пороку, детально описуючи свої зустрічі з людьми, які постраждали від бідності та відчаю. Її розповідь переплітається з щирими роздумами про свою віру, ті видіння, які керували нею, а також палким бажанням змінити життя інших, незважаючи на опір суспільства та власної родини. Цей твір задає основний настрій для глибокого розуміння значення рятувальної діяльності, а також сили емпатії та самовіддачі на благо інших.