„Теорія психоаналізу“ К. Г. Юнга – це наукове видання, написане на початку XX століття. У цій праці розглядаються основи та еволюція психоаналітичної теорії; особлива увага приділяється внеску Зигмунда Фрейда, а також власним критичним зауваженням та думкам Юнга на цю тему. Метою книги є поєднання практичного досвіду в галузі психоаналізу з усталеними теоріями, зокрема з такими аспектами, як інфантильна сексуальність, репресії та роль травм у неврозах. У вступі до тексту Юнг пояснює своє ставлення до психоаналітичної спільноти та контекст своїх лекцій, прочитаних у 1912 році. Він висловлює бажання усунути непорозуміння та неточне тлумачення психоаналітичних ідей, зокрема ідей Фрейда, та розкриває еволюцію думок щодо ролі травм та сексуальності в психологічних розладах. Юнг підкреслює, що психоаналіз – це теорія, яка постійно розвивається, і для її застосування необхідно дотримуватися емпіричних спостережень, зроблених на основі клінічного досвіду, а не суворо приймати попередні формулювання. Рефлексивний підхід Юнга спрямований на розвиток глибшого розуміння психологічних явищ з урахуванням як особистих спостережень, так і сучасних дискусій у цій галузі.