„Езиліо“ Ади Негрі – це збірка віршів, написаних на початку XX століття. У цьому творі розглядаються теми самотності, туги та екзистенційних роздумів; вони часто виражаються за допомогою яскравих та емоційно насичених образів. Вірші проникають у глибину людського досвіду, зосереджуючись на почуттях ізоляції, пошуках ідентичності та викликах, пов’язаних із самим існуванням. Початок збірки має похмурий настрій: перший же вірш одразу створює відчуття застою та туги. У ньому описується жінка на ім’я „Сорелла Анна“, яка перебуває у в’язниці та відчайдушно кличе на допомогу, сподіваючись на рятівника, який може так і не з’явитися. Жорсткі емоції, викладені у цих рядках, викликають сильне почуття туги та відчаю; героїня чекає, відчуваючись заточеною часом та тишею. Створюючи таку атмосферу туги та душевної боротьби, початок збірки натякає на різноманітні роздуми про життя та існування, які будуть розглянуті далі у всьому цьому творі.