Книга Елізабет Хейг „Флоральний символізм великих майстрів“ є науковим дослідженням використання флорального символізму в християнському мистецтві, написаною на початку XX століття. У ній розглядається, як різні квіти використовувалися для передачі глибших релігійних значень та духовних атрибутів у творах мистецтва на протяжі всієї історії, особливо під час Ренесансу. Метою книги є розкриття складних взаємозв’язків між образами квітів та доктриною Церкви, а також надання уявлення про візуальну мову святого мистецтва. У вступі читачів знайомлять із історичним контекстом флорального символізму в християнському мистецтві, акцентуючи увагу на ранньому використанні емблем для передачі ідей віри, особливо в часи переслідувань. Описується перехід від простих декоративних мотивів у ранньому християнському мистецтві до більш складних символічних зображень з часом посилення впливу Церкви, що призвело до розквіту художнього самовираження під час Ренесансу. У тексті також обговорюється те, як квіти на кшталт лілії, троянди та оливкової гілки почали символізувати такі якості, як чистота, божественна любов та мир, а також широка традиція включення цих символів до релігійної доктрини та мистецтва. Ретельний підхід художників до вибору образів квітів відображає багатогранність їх значень, які допомагають передавати теологічні ідеї, роблячи їх зрозумілими як для освічених, так і для неписьменних.