„Кохання має сотню очей“ Сальваторе Фаріни – це роман, написаний наприкінці XIX століття. Історія знайомить нас із різноманітними характерами, які беруть участь у заплутаних стосунках та справах; особлива увага приділяється загадковій постаті графа Козимо та чутливому слугові Амброджо. За допомогою гумору та зворушливих моментів розповідь розкриває взаємини, які натякають на глибші емоційні аспекти кохання, втрати та суспільних очікувань. На початку роману з’являється Амброджо – тривожний слуга, який намагається впоратися з ексцентричною поведінкою пана Чилекки та доглядати за графом Козимо, який перебуває у стані глибокого стресу. Серед дрібницьких розмов про антикваріат та порцеляну напруга наростає, коли з’являються теми майбутньої втрати та комерціалізації людських стосунків. Ситуація змінюється, коли на сцену виходить делікатна молода жінка – графиня Беатріче, яка породжує хвилю емоцій та нерозв’язаних конфліктів між персонажами. Ці початкові моменти створюють комічний, але водночас глибоко емоційний образ світу, що натякає на складність кохання та людської природи; це й визначає тон подальших подій у романі.