„Подорожі в Великую пустыню Сахару у 1845 та 1846 годах“ Джеймса Річардсона – це історічна праця, написана в середині XIX століття. У розповіді детально описується дев’ятимісячна пригодницька подорож автора крізь пустыню Сахара, а також його особисті зустрічі з різними племенами, такими як туареги, а також відомі місця – Гат, Гадамес і Мурзук. У книзі також відображається рішуче засудження Річардсоном работоргівлі, яку він спостерігав під час своїх подорожей. У вступі книги розповідається про мотивацію та наміри автора; підкреслюється його бажання зрозуміти спосіб життя та культуру племен Сахари, а також прагнення привернути увагу до проблеми работоргівлі. Також описуються труднощі, з якими автор стикався як з боку місцевого населення, так і через суворі умови пустынного середовища. Розповідь починається з першоначальних планів автора, скептицизму друзів щодо його подорожі та його пригодницького духу під час від’їзду до Тріполі; це створює основу для опису важких, але пізнавальних переживань, які відбулися у просторах Великої пустыні Сахара.