„Проблема платонівського „Симпозіуму““ Августа Риттера фон Клемманна – це філософське дослідження, написане на початку XX століття. У цій книзі аналізується твір Платона „Симпозіум“, розглядаючи філософські діалоги, присвятовані темі кохання та його значенню для людського існування та пізнання. Процес аналізу є науковим; у книзі розбираються суперечності, присутні в тексті Платона, зокрема у порівнянні з іншими його діалогами. Клемманн детально розглядає філософські основи „Симпозіуму“, зокрема природу кохання як рушійної сили в людському житті. У книзі також пояснюється, як різні монологи у цьому діалозі сприяють глибшому розумінню природи кохання, включаючи розмежування між фізичним та інтелектуальним коханням. Клеммманн підкреслює синтез гераклітівської та піфагорівської філософії, який проявляється у творчості Платона, а також розглядає суперечності в діалогах щодо бессмертя душі та еволюції цих ідей. Зрештою, метою Клемманна є надання всебічного філософського аналізу сутності кохання та пошуків бессмертя через інтелектуальні та творчі зусилля; він доводить, що справжнє розуміння та краса сприяють формуванню божественного аспекту людського існування.