«Les musiciens et la musique» Гектора Берліоза — це збірка музично-критичних текстів, яка, ймовірно, виникла в середині XIX століття. Праця містить серію статей, написаних Берліозом під час його багаторічної роботи музичним критиком у «Journal des Débats». У ній розглядається стан музики у Франції, подаються міркування про різних композиторів і виконання, а також відображаються особисті погляди та мистецькі переконання Берліоза. На початку збірки читач знайомиться з труднощами Берліоза як критика після його повернення з Рима. Попри зростання його слави як композитора, зокрема завдяки таким творам, як «Symphonie fantastique», він описує бідність і невдоволення, що супроводжують його письменницькі обов’язки. Початкова частина розкриває його пристрасне, але складне ставлення до музичної критики, підкреслюючи амбівалентність між любов’ю до музики та обмеженнями, зумовленими роллю критика. Берліоз бореться з труднощами висловлення своїх думок про сучасних композиторів, водночас нарікаючи на обмеження, які нав’язують очікування його аудиторії та видавничий світ. Це поєднання розчарування, творчості й щирого захоплення музичним мистецтвом задає тон розгляду критичних оцінок Берліоза щодо як його сучасників, так і музики, яку він особливо цінував.