«Principia Mathematica» (часто скорочено PM) — тритомна праця про основи математики, написана математиками-філософами Альфредом Нортом Вайтгедом і Бертраном Расселом та опублікована у 1910, 1912 і 1913 роках. У 1925–1927 роках вийшло друге видання з важливим «Вступом до другого видання», додатком A (який замінив ✱9), а також новими додатками B і C. PM задумувалася як продовження праці Рассела «The Principles of Mathematics» 1903 року, але, як зазначено в PM, з практичних і філософських причин ця пропозиція виявилася нездійсненною: «Спочатку ми мали намір включити цю працю до другого тому “Principles of Mathematics”... Але в міру просування ставало дедалі очевидніше, що предмет набагато ширший, ніж ми припускали; до того ж щодо багатьох фундаментальних питань, які в попередній праці залишалися неясними й сумнівними, ми тепер дійшли рішень, які вважаємо задовільними». Згідно зі вступом, PM мала три цілі: якомога повніше проаналізувати ідеї та методи математичної логіки й мінімізувати кількість первісних понять, аксіом і правил виведення; точно виразити математичні твердження мовою символічної логіки, використовуючи найзручнішу нотацію, яку допускає така точність; розв’язати парадокси, що переслідували логіку й теорію множин на початку XX століття, зокрема парадокс Рассела. Саме ця третя мета спонукала до запровадження в PM теорії типів. Теорія типів встановлює граматичні обмеження для формул, які унеможливлюють необмежене утворення класів, властивостей і функцій. Унаслідок цього формули, які дозволяли б утворювати такі об’єкти, як множина Рассела, виявляються неправильно сформованими: вони порушують граматичні обмеження системи PM. PM пробудила інтерес до символічної логіки й сприяла розвитку цієї галузі, популяризувавши її та продемонструвавши її силу. Видавництво Modern Library поставило PM на 23-тє місце у своєму списку 100 найкращих англомовних нехудожніх книжок XX століття. (Цей опис узято з Вікіпедії.)
Посилання на Wikipedia: