„Про музичну красу“ Едуарда Гансліка – це філософський трактат про естетику музики, вперше опублікований у середині XIX століття. У цій праці автор критикує поширені емоційні інтерпретації музики та виступає за оцінку її вродженої краси, незалежно від емоційного вираження. Шляхом ретельного аналізу Ганслік прагне з’ясувати сутність музичного мистецтва та способи його цінування, що виходять за межі простого виклику емоцій. У вступі до книги Ганслік формулює свою основну аргументацію проти загальноприйнятого погляду, згідно з яким музика насамперед призначена для передачі емоцій. Він стверджує, що такі підходи обмежують розуміння справжньої сутності музики. Замість того щоб зосереджуватися на тому, як музика виражає почуття, слід розглядати її через формальні особливості та естетичну привабливість. Аналіз показує складність взаємозв’язку між емоціями та музикою, демонструючи, що почуття виникають з самої структури музики, а не є її основним змістом. Таким чином, цей вступ закладає основу для всебічного дослідження унікальних характеристик музичної краси та підкреслює необхідність об’єктивного підходу до її оцінки.