„Логіка Гегеля“ Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля – це філософський трактат, написаний на початку XIX століття. Цей твір є перекладом та коментарем до „Енциклопедії філософських наук“ Гегеля, зокрема розділу, присвятованого логіці. У ньому досліджується система мислення Гегеля з метою систематичної переорганізації принципів розуму та розуміння у пошуках істини. Вступ до цього тому знайомить читачів із філософською методологією Гегеля, підкреслюючи необхідність дисциплінованого та ретельного підходу до вивчення логіки як науки. На відміну від емпіричних спостережень, Гегель стверджує, що філософія має виходити за межі того, що можна просто сприйняти, та прагнути до розуміння основних істин, які поєднують усі аспекти буття – Бога, природи та людської душі. Він підкреслює значення мислення та те, як воно формує наше розуміння реальності, закликаючи читачів усвідомити, що справжнє знання не є просто суб’єктивним, а ґрунтується на більш широкій, взаємопов’язаній системі розуму. Вступ задає тон глибокому розгляду того, як людське мислення перетинається з поняттями буття, сутності та найвищих істин існування.