„Божевілля та смерть Надії“ Бенхаміна Харнеса – це роман, написаний на початку XX століття. Це модерністичне, інтроспективне дослідження питань ідентичності та анонімності в метушливому місті; головними героями є Хуан Санчес y Санчес, чоловік, який переконаний, що він – „Надія“, та Артуро, холодносправедливий спостерігач, який опиняється в центрі його життя. Крізь банки, бари, спальні та кабаре роман досліджує нестабільність самоідентичності, вплив натовпу та спокуси бажань. На початку роману Артуро зустрічає Хуана у запаморочливому банківському залі, де цифри, машини та ціни на товари зводять людей до єдиних типів; лише потім Хуан показує татуювання із своїм ім’ям на грудях – відчайдушний доказ своєї ідентичності. Під час спілкування за келихом напоїв Хуан зізнається у своєму страху перед тим, щоб взагалі не існувати, а Артуро, який працює інспектором страхової компанії, закликає діяти, а не марнувати час на теорії. Паралельно розгортається секретна історія Артуро з Ребекою; її чуттєва присутність контрастує з розмовами про суть та існування. Коли Артуро пізніше відвідує дім Хуана на вечерю, Ребека з’являється у образі Матільди – дружини Хуана; це призводить до напруженої ситуації між чотирма людьми. Ніч у кабаре ще більше заглиблює ідентичнісну кризу: Хуана на мить „розпізнають“, але потім відкидають, коли жінка зрозуміє, що це не той чоловік, за яким вона його вважала; Хуан розплачується, кажучи, що він – „Надія“. Розділ завершується раптовою надією – запрошенням від графині Монте-Асуль, яке Хуан сприймає як можливий доказ свого благородного походження та шанс зміцнити свою нестабільну ідентичність.