„Казки про кохання“ графині Емілії Пардо Басан – це збірка оповідань, написаних, ймовірно, у кінці XIX століття. У цих творах розглядаються теми кохання, пристрасті та складностей людських емоцій через різних персонажів та ситуації. Антологія поєднує романтичні ідеали з реальностю соціальних обмежень, що робить її привабливою для читачів, які цікавляться глибиною емоцій та складністю сюжету. Вступ до збірки знайомить читача з авторкою та створює підґруння для подальших оповідань. Він починається передмовою, у якій Емілія Пардо Басан розмірковує про свою багаторічну письменницьку кар’єру та природу оповідання, натякаючи на поєднання у своїх творах уяви з реальними подіями. Перше оповідання – „Вбите кохання“ – розповідає історію Єви, яку гумористично зображено як людину, що намагається втекти від обіймів кохання, але воно проникає в усі аспекти її життя, призводячи до трагічних наслідків. Спроби позбутися кохання демонструють, що воно є невід’ємною частиною її існування, що задає тон подальшому роздумам про кохання, які розгортаються у всій книзі.