„Замок сплячої красуні“ П’єра Лоті – це роман, написаний наприкінці XIX століття. У ньому розглядаються теми ностальгії, сімейної спадщини та перебігу часу; оповідь присвятована подорожі головного героя з метою повернення родинного будинку, який зник унаслідок змін, що відбулися з часом. Центральне місце в сюжеті посідає глибока емоційна прив’язаність героя до минулого, а також його роздуми про дитинство та стосунки з сином. Вступ книги встановлює меланхолійний настрій; оповідач розмірковує над значенням родинного будинку, що належав його предкам-гугенотам та який він нарешті зміг повернути після багатьох років прагнень. Подорожуючи з сином, герой згадує свої перші спогади про цей будинок та острів, на якому він розташований. Однак дощова подорож викликає почуття меланхолії; герой стикається зі змінами, які час приніс як у природне оточення, так і в його особисті спогади. Приближаючись до родинного будинку, герой відчуває поєднання з нетерпінням та тривогою – адже будинок тепер нагадує лише сплячий пам’ятник минулого.