„Казки про караван, постійну готель та палац“ Вільгельма Гауфа – це збірка чарівних оповідань, написаних на початку XIX століття. Цей твір пронизаний духом класичних близькосхідних народних казок; в ньому представлено різноманітні характери та пригодницькі історії. Збірка досліджує теми долі, магії та взаємозв’язку людських життів; оповідання стають засобом спільності між персонажами. Початок збірки розпочинається із казки про караван, який прямує через пустелю; у ній описуються оточення каравану та таємничий вершник на ім’я Селім Барук. Коли Селім приєднується до каравану, він пропонує кожному учаснику розповісти по одній історії під час подорожі – так починається обмін оповіданнями. Перша з цих історій називається „Халиф-стерв’ятник“; вона розповідає про халіфа Хасида та його великого візира, які перетворюються на стерв’ятників та вирушають у дивакувату пригоду, повну уроків скромності та долі. Цей вступ створює атмосферу захоплюючого читання, поєднуючого фантастику з глибокими моральними повчаннями через заплетені між собою історії.