Ricordi di gioventù : Cose vedute o sapute - 1847-1860
Про цю книгу
«Спогади юності: побачене або почуте — 1847–1860» Вісконті Вености — історичні мемуари, написані на початку XX століття. У них автор розповідає про свою юність і політичне пробудження в Ломбардії та Вальтелліні в бурхливі роки, пов’язані з італійським Рісорджименто, поєднуючи родинні портрети зі спогадами очевидця про громадське життя та націоналістичну агітацію. На читача чекають інтимні домашні сцени, замальовки видатних постатей і погляд знизу на те, як ціле покоління переходило від тихого укладу до відкритого опору. У центрі — пережитий досвід, а не офіційна історія, пропущена крізь погляд освіченого міланця. На початку мемуарів оповідь оформлено як лист до племінників автора, у якому він пояснює своє прагнення записати те, що бачив і чув від дитинства до потрясінь, які вели до об’єднання Італії. Він змальовує люблячу родину, представляючи свого освіченого й справедливого батька та дотепну, співчутливу матір, а потім згадує прадіда, пов’язаного з правлінням Граубюндену, і діда, який відігравав активну роль у політиці Вальтелліни наприкінці XVIII століття. Він протиставляє міланські звичаї до 1848 року пізнішим змінам, згадує страх перед холерою та імператорську процесію, а також розповідає про перші шкільні роки в інституті Бозеллі (винахідливий маестро Поцці, сувора дисципліна й однокласники), уроки вдома з батьком і літні канікули у Вальтелліні. Він змальовує наукову працю батька, його контакти з Чезаре Корренті та іншими патріотами, а також аварію екіпажа, через яку батько пошкодив зір; після цього розповідає про бурхливу поїздку, що передувала раптовій смерті батька в 1846 році. Далі оповідь переходить до 1847 року: домашнє навчання, наставництво Корренті, палке читання (передусім Беркета, тоді як поширювалися ідеї Мадзіні), піднесення громадянських настроїв, позначене похороном Конфалоньєрі, масштабна благодійна кампанія під проводом жінок і захоплення Пієм IX. Кульмінацією стають напружене прибуття архієпископа Роміллі, масові ілюмінації, сутички з поліцією та перші жертви в Мілані, а паралельно — провінційна агітація у Вальтелліні: гімни й гасла на стінах; у міру поширення заворушень на сцені з’являються місцеві товариші, зокрема Джакомо Меріцці, який навчався у Відні.
