„Шість книг Прокла, наступника Платона, про теологію Платона…“ – це філософський переклад та коментар, написані на початку XIX століття. Вони представляють неоплатонівську теологію Прокла та пов’язані з нею праці англійською мовою; вступ до книги розглядає ідею ієрархічної, „наукової“ язичницької теології, що походить від Невимовного Єдиного та через яку божественні сили оживляють Всесвіт. Цей том призначений для читачів, що цікавляться пізньоплатонізмом та класичною теологією, а також їхніми перетинами з юдаїськими та християнськими традиціями. У вступі автор обґрунтовує необхідність розумного підходу до грецької теології: від Орфея через Піфагора до Платона та Прокла, Невимовне Єдине постоїть поза межами буття; з нього походить ланцюг божественних єдностей (богів), а через них – усі рівні реальності. Автор захищає цю систему від сучасного зневаги, посилаючись на Септуагінт, Павла, Отців Церкви та філософів; він також наводить думки Синезія, Кеплера та Берклі щодо ідеї світової душі та живих зірок. Він розрізняє справжню грецьку побожність від обожнення людей, вважає статуї та культи тварин символічними засобами, а не буквальними богами (цитуючи Саллюстія, Максима Тирського, Плутарха та Юліана), і критикує католицьке пошанування образів та свят як збочення гірше за язичництво. Вступ завершується описом праць Прокла як „наукового“ розгляду божественних процесій; автор попереджає, що цей матеріал доступний лише добре підготовленим читачам, та високо оцінює стиль Прокла.