„Філіппінський Парнас“ Едуардо Мартіна де ла Камари – це збірка поезії філіппінських поетів, написана на початку XX століття. Ця антологія присвятована творам поетів з Філіппінського архіпелагу, які виражають свої почуття та ідентичність переважно через мову іспанців під час періоду їхньої колонізації. Антологія також надає історичний контекст розвитку філіппінської поезії та розглядає теми націоналізму та культурної ідентичності. На початку „Філіппінського Парнаса“ редактор подає пролог, в якому описується складність та обмеження, з якими стикалися філіппінські поети під час іспанського правління – зокрема проблеми цензури та мовних бар’єрів. Редактор підкреслює, що хоча поеми написані філіппінськими авторами, вони переважно утворені іспанською мовою, що свідчить про складні взаємини з колоніальним впливом. У збірці згадуються кілька видатних поетів, зокрема Хосе Рісал та Сесіліо Апостоль, за їхній значний внесок у філіппінську літературу. Пролог створює основу для розгляду багатогранних поетичних творів, присвятованих патріотизму, свободі та унікальному філіппінському досвіду, а також вказує на різноманітні стилі та голоси авторів цієї збірки.