«Індуїзм і буддизм. Історичний нарис. Т. 2» Чарльза Еліота — історичне дослідження, написане на початку XX століття. У творі розглядаються основні напрями буддизму, зокрема махаяна, а також її ключові особливості, постаті й доктрини. Еліот досліджує взаємозв’язок між буддизмом махаяни та його історичним контекстом, особливо його розвиток і вплив в Індії та за її межами. Початок цього тому створює підґрунтя для детального розгляду традиції махаяни. Еліот починає з окреслення значення махаяни як руху в межах буддизму, протиставляючи її секті хінаяни. Він наголошує на широкій привабливості махаяни, підкреслюючи її філософську глибину, емоційну виразність і спільнотний етос, що відрізняють її від більш аскетичної хінаяни. У розділі розглядаються характерні риси махаяни, зокрема поклоніння бодгісатвам, уявлення про спасіння через альтруїзм і віру, а також розвиток нових священних текстів і метафізичних доктрин, завдяки чому окреслюється траєкторія цієї впливової буддійської школи.