«Traicté tresplaisant et recreatif de l'amour parfaicte de Guisgardus et Sigismunde» — це романтична оповідь, імовірно написана наприкінці XV століття. Цей твір, який можна класифікувати як наративну поему, розповідає трагічну історію кохання між Ґіскардусом і Сиґісмундою, прекрасною дочкою Танкреда, князя Салерно. Книга розкриває теми кохання, зради та наслідків пристрасті, відображаючи суспільний і родинний тиск тієї доби. У центрі оповіді — Сиґісмунда, шляхетна й вродлива дівчина, яка після того, як овдовіла, палко закохується в Ґіскардуса, простого слугу. Їхній роман розквітає таємно, супроводжуючись листами й потайними зустрічами через приховану печеру. Однак їхнє щастя триває недовго: батько Сиґісмунди, Танкред, дізнається про їхній зв’язок. У нападі люті він наказує стратити Ґіскардуса, що кидає Сиґісмунду у відчай. Зіткнувшись із втратою коханого, Сиґісмунда зрештою вирішує накласти на себе руки, замість того щоб жити без нього, і таким чином єднається з ним навіть у смерті. Трагічний фінал підкреслює могутню, але руйнівну природу кохання, спонукаючи до роздумів про вірність і наслідки суспільних обмежень.
У віршах. Переклад латинської версії Л. Бруні першої новели четвертого дня з «Декамерона» Боккаччо.