«Про спеціальну та загальну теорію відносності» Альберта Ейнштейна — це науково-популярний трактат, написаний на початку XX століття. У ньому доступно, зосереджуючись передусім на поняттях, викладено теорію відносності та показано, як слід переосмислити наші уявлення про простір, час, рух і вимірювання; математики використано мінімум, а основну увагу приділено фізичному змісту. На початку трактату визначено його мету й цільову аудиторію, після чого крок за кроком розбудовується спеціальна теорія відносності: чисту геометрію відмежовано від її фізичної інтерпретації за допомогою твердих тіл, уведено координати й системи відліку, а також визначено інерціальні (галілеєві) системи. Сформульовано принцип відносності, виявлено суперечність між наївним додаванням швидкостей і сталістю швидкості світла та розв’язано її шляхом операційного визначення часу й одночасності за допомогою світлових сигналів, що виявляє відносність одночасності й відстані. Далі представлено перетворення Лоренца, скорочення довжини, сповільнення часу та релятивістський закон додавання швидкостей, підтверджені такими експериментами, як дослід Фізо, зоряна аберація, доплерівські зсуви й результат досліду Міке́льсона—Мо́рлі (без звернення до ефіру). Коваріантність Лоренца висвітлено як евристичний орієнтир, механіку переглянуто для великих швидкостей, а енергію та масу об’єднано (E/c²), причому c є граничною швидкістю. Цю вступну частину завершено введенням чотиривимірного простору-часу Мінковського, після чого розпочинається перехід до загального принципу відносності.