„Проза (1880–1890)“ Чезаре Паскарелли – це збірка есе та текстів, написаних у кінці XIX століття. У цій праці розглядається життя та досвід різних митців та моделей; описуються їхні емоції, труднощі та трагедії, пов’язані з пошуками художнього самовираження в культурному середовищі Італії. У початку книги ми познайомлюємося з переповненим студієм, яким користуються митці, що живуть у тісному горищі, де постійно виникають різноманітні перешкоди – звуки гри на тромбоні сусіда чи дзвін клавесина. Автори-розповідачі, які самі є митцями, обговорюють необхідність знаходження підходящого робочого простору та відвідують різні студії Рима. Там вони зустрічаються з найрізноманітнішими людьми – меланхолійним художником, який роздумує про переїзд до Неаполя, та групою ексцентричних митців із унікальними поглядами на свою справу. Через ці взаємодії Паскарелла створює гумористичний, але водночас зворушливий контекст для розгляду небезпечного становища митців та їхньої невпинної прагнення до художньої автентичності.