„Дванадцять годин“ Гертруд Альмквіст – це роман, написаний на початку XX століття. Він подається у вигляді щоденника, запису якого ведеться у зворотному порядку часу. У центрі сюжету – Ронні Берглёф, розумна та самокритична жінка похилого віку, яка бореться з проблемами старіння, сексуальності, шлюбу, материнства та психічного здоров’я. Її світ обертається навколо крихкого шлюбу з Альбертом, теплих, але складних стосунків із донькою Вівеке, психологічних консультацій у невролога та нерозв’язаних спогадів про минулі кохання, які кидають виклик загальноприйнятим нормам. У початку роману Ронні починає вести щоденник після розчаровуючого святкування дня народження; у цих записах вона критикує іпокрисію свого соціального оточення та визнає власну ізоляцію. Медичні прийоми розкривають її виснаження, страх перед тим, щоб стати „непотрібною“, а також клінічний погляд лікаря на її бажання. У своїх роздумах вона згадує про глибокі почуття до жінки на ім’я Карла, про свою зраду одруженому чоловікові та про мимолітні думки про самознищення. Ювілей жіночого клубу спонукає її до гірких роздумів про старіння жінок, а напружена розмова з Альбертом виявляє їхню несумісність. Під час весняної прогулянки Вівеке спонукає Ронні бути чесною; та зізнається у своїх колишніх коханнях, але після цього переживає панічний напад, пов’язаний із дитячим страхом. Під час лікування вона починає відчувати приваблення до свого лікаря та знаходить полегшення у відмові від контролю над ситуацією, на короткий час відчуваючи гармонію з навколишнім світом. Подальші сеанси психологічної допомоги допомагають їй розібратися зі своїми почуттями та страхами, а також згадати про жінку-друга, яка завжди підтримувала її. Це дає зрозуміти, що осуд та „чистота“ часто є масками для прихованих бажань.