„Ель Пайадор, том I“ Леопольдо Лугонеса – це документальне твір, написане, ймовірно, на початку XX століття. У ньому розглядається сутність аргентинського фольклору, зокрема значення „пайадора“ – традиційного поета-співака – у формуванні ідентичності аргентинського народу. Текст досліджує історичні, культурні та поетичні аспекти життя гаучо, показуючи їх роль як цивілізаторів та символів Пампас. Вступ до цього твору надає ґрунту для розуміння важливості епічної поезії у передачі історичної та культурної ідентичності нації. Лугонес демонструє своє бажання вивчити епічну традицію Аргентини, зокрема через приклад класичного національного поематичного твору „Мартін Фьєрро“. Він підкреслює зв’язок між поезією та національною ідентичністю, стверджуючи, що здатність створювати та цінувати епічну поезію відображає життєво важливі якості та дух народу. У перших розділах автор закладає основу для глибшого аналізу впливу гаучо на аргентинську культуру та літературу, зображуючи їх як героїчні постаті, чий життєвий шлях та досвід відображають боротьби та прагнення нації.