Збірка „Історії“ Роберта Вальзера – це збірка оповідань, написаних на початку XX століття. Книга містить легкі, ліричні твори, у яких іронія, ніжність та мрійливість поєднуються з швидкими переходами між світом мистецтва, кохання, природи та міського життя. Серед постійних персонажів – поети, які занадто серйозно ставляться до себе, а також люди, що блукають містом та мрійливо споглядають навколишній світ. Відкриття збірки починається з шести коротких оповідань: насмішок з самозакоханості поета, персоніфікації пам’яті як крихкої інструментальної музики, опису напруженого уроку гри на піаніно та зображення художників, що застрягли в своїй уяві. Далі йде довша історія про бідолашного мандолініста Саймона, який стає помічником чарівної Клари та сміливо протистоїть її чоловікові. Потім йдуть дві гострі байки: про „генія“, який змінює світ, але залишається безпорадним, та про світ, де соціальні відносини перевернуті з ніг на голову, що зрештою зникає під дією божественного заперечення. Наступні оповідання розгортаються на сцені та вулицях: про втомленого клоуна, якого затьмарює ангельський танцівник-хлопчик, про ідеальне місто-„людиночку“, яке вважається нереальним, про захоплюючу прогулянку озером, про панорамний опис лісової пожежі та громадського бунту, про меланхолійну прогулянку в парку у неділю та про „мандрівку“ в кріслі-мішці до Москви, яка знову перетворюється на спокійну кімнату. Серед інших творів – жахлива історія про пожежу в театрі та стоїчного рятівника, чуттєвий монолог Марії Стюарт та бурхливий вечір ласощів у театральному залі, який закінчується посеред сцени.